"Укрдержстрах" (НАСК "Оранта"), Декрет "Про страхування"

Post date: Nov 16, 2017 7:25:08 AM

Микола Якович Тригуб

Екс-Голова правління НАСК "Оранта"

Микола Тригуб працює у страхуванні з 1982 року. Спочатку директором управління "Держстраху" Черкаської області, потім з 1987 року заступником начальника Головного управління "Держстраху" України, а з 1991 року першим заступником Головного управління "Укрдержстраху" (з 1994 року НАСК "Орнату"). З 1997 року до серпня 1999 року - Голова правління НАСК "Оранта". Тривалий час працював за сумісництвом доцентом Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Як починався страховий ринок

З 1921 року на території України діяла одна страхова компанія – "Укрдержстрах" системи "Держстраху", всю діяльність якої регулювала держава. Монополія "Держстраху" закінчилася з прийняттям у 1988 році Закону СРСР "Про кооперацію". Страхуванням дозволили займатися кооперативним, а 1990-го року також акціонерним та взаємним товариствам.

Основна проблема цього періоду – відсутність законодавчої бази. Як наслідок, місцеві адміністрації втручалися у діяльність створюваних компаній. Коли 1990 року в Чернівцях з'явилася одна з перших кооперативних страхових компаній, керівник обласного управління "Держстраху" звернувся до керівництва "Укрдержстраху": "Мені вже не дають працювати!". Мінфін, у підпорядкуванні якого перебував "Укрдержстрах", надіслав місцевому Виконкому гнівний лист типу: "Хто дозволив руйнувати струнку систему страхування?!". Так силовими методами тиском через владу не давали розвиватися ринку.

В умовах, що склалися, у керівництва "Укрдержстраху" сформувалися діаметрально протилежні позиції щодо принципів роботи в нових умовах. Так, заступник Голови правління "Укрдержстраху" Микола Тригуб, який неодноразово зустрічався із закордонними представниками, відстоював принципи ринку, конкуренції, делегування повноважень дирекціям "Укрдержстраху". Водночас Голова правління "Укрдержстраху" (згодом НАСК "Оранта") Степан Груша стояв на позиції збереження монополії "Держстраху", жорсткої вертикалі управління, збереження монополії держави у страхуванні. Думки розділилися й у колективі. Навіть сьогодні одні "орантівці" вважають, що мав рацію Степан Груша, інші - що Микола Тригуб.

Створення законодавчої бази

У 1991 році СРСР розпався, Україна стала самостійно вирішувати усі питання страхової діяльності. Але перед розпадом союзу "Держстрахом" було розроблено проект Закону "Про страхування". Варіант його був направлений і до "Укрдержстрах", де його, природно, розглянули, переробили та відправили до Кабміну України. Паралельно, в порядку особистої ініціативи проект Закону розробив Євген Ананко, опублікував його в газеті "Україна-Business" і теж направив до Кабміну. На ці проекти Законів були доручення віце-прем'єра Олега Слєпічова "доопрацювати та погодити". Склад комісії з доопрацювання Закону: Є.Ананко, В.Бродський, І.Гордієнко, М.Кравченко, С.Сосновський, В.Стецюк, М.Тригуб, О.Філонюк, В.Шевченко. Після доопрацювання Закон містив 38 статей.

У цей час набирала обертів "Українська фінансова група" Валерія Бабича. Американські партнери Валерія Бабича виступили ініціаторами створення в Америці "Українського юридичного страхового фонду". Завданням Фонду є створення страхового законодавства для України на основі світового досвіду. Засновники фонду запропонували провести експертизу проекту Закону в Америці за участю юристів-страховиків з багатьох країн (на відміну від нашої практики, на заході були вузькоспеціалізовані юристи). "Укрдержстрах" теж став учасником цього Фонду і в липні 1992 року Микола Тригуб, Валерій Бабич, його заступник В'ячеслав Скригін та помічник Олега Слєпичова Сергій Іващенко вирушили до Нового Орлеану. За три дні постатейно пройшлися за варіантом Закону. Весь тягар коментування ліг на Миколу Тригуба, оскільки Валерій Бабич був організатором. Юристи тільки ставили питання, як ми розуміємо ту чи іншу статтю Закону, без особливих коментарів. Прощаючись, пообіцяли надіслати свої коментарі та свій готовий проект Закону, який відповідає світовим стандартам. До вересня 1992 року вони справді надіслали коментарі до нашого проекту Закону та свого проекту Закону. Українські фахівці прочитали "американський" проект Закону та побачили, що за формою, структурою, стилем викладу, термінології він серйозно відрізняється від наших Законів. Тому прийняли рішення взяти за основу все ж таки наш проект Закону та доопрацювати його відповідно до наданих пропозицій та коментарів. У ході доопрацювання кількість статей збільшилася з 38 до 61. Закон направили до Кабміну, а потім, схвалений Кабміном – до Верховної Ради України. Вже в період доопрацювання його у відповідному комітеті Верховної Ради України з ініціативи прем'єр-міністра України Леоніда Кучми Верховна Рада передає повноваження щодо прийняття нормативних документів (декретів) з економічних питань, які не врегульовані Законом, Кабміну. І проект Закону, уже узгоджений у комітеті Верховної ради, повернули до Кабміну. Остаточно редагував Закон Сергій Терьохін, багато чого було викреслено та додано щось своє. Натомість Закону з'явився Декрет Кабміну "Про Страхування", який вийшов у травні 1993 року. Із 61 статті сталося 45 статей. Нормативна база страхових компаній створювалася на основі існуючих документів "Укрдержстраху".

Навіть у цей період, аж до виходу Закону "Про страхування", Голова правління "Держстраху" Степан Груша, як і раніше, за допомогою адміністративних органів на місцях, намагався зупинити вихід на ринок нових страхових копань і ускладнити роботу існуючих. Однак, можна сказати, що, незважаючи на опір, у цей період був створений страховий ринок, з'являлися учасники, з якими вже доводилося зважати. Позитивну роль у розвитку ринку страхування відіграло створення Ліги страхових організацій України. Якось в "Укрдержстрах" прийшов Юрій Лахно (Президент створеної при Мінтрансі СК "Гарант-авто") та сказав: “Весь транспорт наш, а ви здійснюєте обов'язкове страхування пасажирів. Давайте ділитися, щоб ми не писали в Кабмін.”. Степана Грушу довелося дуже довго переконувати підписати угоду з "Гарант-авто", і вона була підписана. СК "Гарант-авто" та "Укрдержстрах" почали страхувати пасажирів на транспорті спільно, що дало гарний поштовх для розвитку СК "Гарант-авто".

Підрив довіри до страхування

Головним недоліком Декрету "Про страхування" був розмір статутного капіталу для страхових компаній у 5 тис. доларів. "Укрдержстрах" категорично заперечував проти цього. Що таке 5 тисяч доларів? Навіть за одним застрахованим автомобілем не можна було гарантувати відшкодування збитків. У той же час страхові компанії, що з'явилися, звинувачували "Укрдержстрах" у небажанні випускати зі своїх рук монополію і давати дорогу розвитку ринку. В результаті поява великої кількості дрібних компаній принесла багато біди і клієнтам, і збанкрутілим компаніям, що в черговий раз підірвано довіру до страхування.

Ще за союзу було державне обов'язкове страхування майна, зокрема врожаю сільськогосподарських підприємств. Завдяки цьому ввели у колгоспах гарантовану грошову оплату праці колгоспників замість трудоднів. У 1987 році, після кількох беззбиткових років з ініціативи Радміну Союзу було вилучено зі страхових резервів до бюджету на інші потреби тимчасово вільні кошти, а це мільярди рублів. На наступний рік – велика посуха. Постраждали Україна, Казахстан, Поволжя, Росія, а грошей у резервах уже нема. Цим було підірвано довіру сільгосппідприємств до страхування. Потроху все ж таки виплачували, це тривало до 1992 року, коли нові страховики почали виступати за його скасування, і обов'язкове сільськогосподарське страхування скасували.

Було також підірвано довіру і до страхування життя. У той період страхування було досить популярним – договори щодо довгострокового страхування життя були більш ніж 90% працюючого населення. На момент здобуття незалежності всі резерви "Укрдержстраху" зі страхування життя на рахунках Ощадного банку опинилися на кореспондентських рахунках Ощадбанку колишнього Союзу (тобто – у Москві) та згодом знецінилися. Залишилися зобов'язання перед 17 млн. страхувальниками у сумі понад 10 млрд. радянських рублів. Тепер після індексації ця сума становить близько 10 млрд. гривень.

Було ще обов'язкове страхування домашнього майна громадян. "Укрдержстрах" виплачував нормально, але вже почалися інфляційні процеси та знецінювання грошей. Інші страхові компанії виступали з вимогою про скасування цього обов'язкового виду страхування. Особливо активну роль у цьому брали "АСКА" та "Гарант-авто". При кожній нагоді вони доводили, що потрібно взагалі скасувати цей вид, оскільки "Укрдержстрах" не хоче пускати в нього інші компанії. Зі свого боку "Укрдержстрах" не заперечував проти внесення змін до механізму його проведення, проте наполягав на збереженні принципу його обов'язковості. А внаслідок обов'язкового страхування домашнього майна скасували, було зруйновано механізм його проведення. Таким чином, населення, особливо сільське, виявилося не захищеним. Інші страхові компанії не прийшли на захист сільського населення. І про це згадують усі після кожної повені чи інших стихійних лих.

Перетворення "Укрдержстрах" в НАСК "Оранта" та приватизація

Створена 16 жовтня 1991 року Українська державна комерційна організація ("Укрдержстрах") на базі Головного Управління державного страхування України 7 вересня 1993 року була реорганізована до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (НАСК "Оранта"). Засновником держави виступив Фонд державного майна України (ФДМ). Назву поміняли, намагаючись відійти від старої дискредитованої назви.

У 1994 році постало питання про приватизацію. Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська дирекції пропонували перетворити "Оранту" на холдинг, оскільки дирекціям в умовах ринку стає складно працювати з юридичними особами, їм потрібна була самостійність та статус юридичної особи. Степан Груша був категорично проти цього. У Києві директор Дніпропетровської дирекції Людмила Якименко хотіла передати Степану Груші лист із пропозиціями, благала вислухати її. Але Степан Груша слухати її не став і висловив своє різке негативне ставлення до таких речень. Це викликало реакцію протесту у дирекціях. Тепер дирекції вже почали шукати варіанти, як би зовсім відійти від "Оранти". Глави обласних адміністрацій пробилися до виконувача обов'язків Глави уряду України Юхима Звягільського, і той в останній день виконання обов'язків підписав розпорядження про перетворення дирекцій у самостійні компанії. Дирекції вийшли зі складу "Оранти", самостійно провели процес приватизації з використанням індексації, зуміли викупити свої акції та стали повноправними власниками компаній.

Микола Тригуб із самого початку пропонував проіндексувати ваучери співробітників та основні фонди "Оранти", внаслідок чого трудовий колектив зміг би викупити 90%-100% акцій та стати власником "Оранти". Степан Груша був проти цього, він побоювався, що нові власники його не оберуть керівником, буде зруйновано вертикаль управління, компанія перестане бути державною. Як така кількість акціонерів може ухвалювати рішення? Чи не продадуть вони відразу за безцінь свої акції іноземцям? Запропонована Миколою Тригубом індексація проведена не була і на ваучери трудовий колектив зміг викупити лише 22%. У держави в особі ФДМ залишився контрольний пакет – 78%.

Передача державної частини НАСК "Оранта" "Держінвесту України"

ФДМ передав до статутного фонду АК "Держінвест України" (Президент Володимир Кузнєцов) всі акції НАСК "Оранта", що перебувають у державній власності. "Держінвест" мав своє бачення подальшого розвитку компанії. Степан Груша з усіх питань займав жорстку консервативну позицію і, звичайно, з ними не спрацював. Через рік Голова наглядової ради "Оранти" Олександр Морозов розпорядився Миколі Тригубу розпочати виконання обов'язків, а Степану Груші запропонував піти. Степан Груша написав заяву та був призначений Директором Київської обласної дирекції НАСК "Оранта".

У червні 1997 року "Госінвест" провів загальні збори та Микола Тригуб був офіційно затверджений на посаді Голови Правління НАСК "Оранта". Позиції Миколи Тригуба та "Держінвесту" не завжди збігалися. Тим не менш, Микола Тригуб, на відміну від Степана Груші, дипломатично обговорював усі питання, сторони знаходили спільну мову, Олександр Морозов зустрічався з Миколою Тригубом регулярно після роботи. Пили чай, Олександр Морозов розповідав про своє бачення розвитку компанії, свої плани. Микола Тригуб давав свою оцінку пропозиціям з погляду законності та інтересів компанії.

У жовтні 1998 р. постановою Кабміну створено концерн "Оранта". До нього увійшли НАСК "Оранта", ЗАТ "Оранта-Капітал" та ЗАТ "Страхова компанія "Оранта-Життя". Передача державної частини НАСК "Оранта" подобалося не всім, і Дирекції "Оранти" писали листи про те, що вони незадоволені" Держінвестом" і просять повернути акції ФДМ. У листопаді 1998 виходить Постанова Верховної Ради, що скасовує Постанову Кабміну в частині передачі акцій ФДМ "Держінвесту" та створення концерну "Оранта" (через 10 років нові акціонери "Оранти" створили страховий Холдинг). Незважаючи на Постанову Верховної ради, яка втрутилася у господарську діяльність підприємства, пакет акцій НАСК "Оранта" так і залишився у статутному фонді "Держінвесту".

Після того, як 1996 рік "Оранта" закінчила зі збитками 1,5 млн. гривень, то вже 1997 року "Оранта" отримала прибуток у розмірі 14 млн. гривень. Відраховані до бюджету дивіденди у розмірі 1,2 млн. гривень становили 46% усіх надходжень від акцій, що належать державі. Акціонерам-співробітникам "Оранти" також було виплачено дивіденди. Так було за підсумками 1998 року.

Микола Тригуб був між двома вогнями – з одного боку "Держінвест", з іншого – трудовий колектив. Олександр Морозов був у добрих стосунках з Олександром Разумковим (заступником секретаря РНБО – керівником Українського центру економічних та політичних досліджень), познайомив із ним Миколу Тригуба. Вони переконували Миколу Тригуба, що потрібно проводити рішення для зміни системи управління, перерозподілу акцій, у тому числі передавати й іноземним інвесторам. Микола Тригуб відповідав, що статус Національної компанії, а також зобов'язання держави щодо відшкодування знецінених страхових полісів щодо довгострокового страхування життя не дозволяють цього робити. Слід зазначити, що вільності в операціях із державними активами могли скінчитися плачевно для керівника, навіть якщо з економічного погляду це було виправдано. Так, у 2003 році наступник Миколи Тригуба Володимир Бондар, колишній зам. Голову НБУ було притягнуто до кримінальної відповідальності за розміщення у 1997 році золотовалютних резервів в іноземному банку.

У цей час кіпрські компанії почали викуповувати акції у співробітників "Оранти". І хоча Микола Тригуб всіляко закликав не продавати акції, тим більше іноземним компаніям процес пішов. За наступні роки майже всі акції трудового колективу було викуплено кіпрськими компаніями. Значно пізніше, через 5-7 років після того, як "Оранта" припинила виплату дивідендів, Микола Тригуб теж продав частину своїх акцій.

У травні 1999 року, після 2-х років роботи Миколи Тригуба запросили до Кабміну до заступника міністра Анатолія Толстоухова. Той сказав, що треба зробити керівником "Оранти" Володимира Бондаря. Микола Тригуб відповів, що це питання мають вирішувати загальні збори акціонерів. Збори відбулися без участі Голови правління "Оранти" Миколи Тригуба, незважаючи на те, що він захворів і просив Олександра Морозова перенести збори на другий день.

Збори не перенесли, заступнику Миколи Тригуба Ярославу Покотілу дають 20 хвилин для підготовки звіту та затверджують на посаду Голови правління Володимира Бондаря (екс-заступника Голови правління Національного банку). Миколу Тригуба теж залишили, оскільки не було підстав для звільнення, і з травня 1999 року було два голови правління. Бачачи, що з Миколою Тригубом не виходить домовитись, йому вже почали загрожувати. Приходили люди у цивільному, викликали до парку навпаки для індивідуальної бесіди. Після кількох таких розмов Микола Тригуб подумав: "Справді, приберуть, і на цьому все скінчиться" і в серпні 1999 написав заяву про звільнення.

Володимир Бондар перебував на посаді керівника компанії лише рік. За відгуками рядових співробітників "Оранти" зарекомендував себе серйозно.

Продаж "Оранти"

Згідно з офіційним сайтом НАСК "Оранта" (грудень 2009 року) можна отримати інформацію про власників компанії.

Розділ "Про компанію": У 2007 році Фонд державного майна продав інвестору останній пакет акцій, що перебуває у державній власності. Компанія стала приватною.

Розділ "Новини": Стратегічним інвестором компанії є група казахстанських інвесторів від імені групи БТА.

Розділ "Зв'язки з інвесторами": За посиланням "власники великих пакетів акцій" відсилає на сайт Державної комісії цінних паперів та фондового ринку, на якому представлені акціонери, які володіють понад 10% акцій у 2008 році:

"БТА Банк", Казахстан – 14.010872%

"БТА Сек'юрітіс", Казахстан - 21.161441%

Saleta Limited, Кіпр - 24.985752%

Colorino Trading Limited, Кіпр - 24.986193%

Отже, в результаті головним інвестором виявилися кіпрські офшорні компанії, що належать явно не групі БТА і не Республіці Казахстан. У самій "Оранті" не можуть затверджувати та підтвердити документально, кому належать офшорні компанії Colorino Trading Limited та Saleta Limited.

На тлі цих подій назва “Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" вводить в оману, оскільки в Законі "Про страхування" сказано: "...використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Приватна "Оранта"

З погляду позиціонування як потужної національної компанії, яка виходить на ринки інших країн, вирішує системні завдання української економіки (такі як гарантії повернення вкладів) "Оранту" втрачено. Можливо, в такій якості її і неможливо було зберегти.

І який результат? Держава не змогла стати ефективним власником, місцеві олігархи зацікавлені в перепродажі, іноземці ставляться до нашої національної системотворчої компанії як до свого активу, трудовому колективу власником стати не дали...

Напевно, варіантом збереження статусу компанії було б створення 1994р. державного концерну або холдингу та збереження дирекцій як самостійних суб'єктів господарювання. Але невідомо, що краще: державна "Оранта", але збиткова та неефективна (як до 2004р.), або приватна, з інвестиціями, добрими активами, високою платоспроможністю, сучасним менеджментом (як після 2004р.).

Сьогодні НАСК "Оранта" - просто одна з безлічі приватних страхових компаній, хоча, як і раніше, залишається однією з провідних на ринку класичного страхування.

Ігор Любашенко:

Проект InsCom: Історія страхування